Чи погано не знати своєї цілі?

Кожен тінейджер у свої неповні вісімнадцять опиняється на роздоріжжі, але не як у казці. І обирати потрібно не з чотирьох сторін, а з безлічі доріг, хоча назви більшості ти й не знаєш. Про їх існування іноді також.

Тінейджери мають обирати свій шлях у сімнадцять, а жити з ним все життя. Я дійсно щаслива за людей, які відразу після школи знають, ким вони хочуть стати. Навіть трішки заздрила, коли мої знайомі без сумнівів подавали документи до вищого навчального закладу, про який мріяли. А потім засмучувалася, що я такого бажання не маю. У мене не було мурашок, коли я вступила, але я хоча б знала, який напрямок мені потрібен.

У декого немає і цього, бо звідки ще нещодавно школярі, які тільки й бачили, що домашнє завдання з різних дисциплін, знають, чому хочуть присвятити своє життя. Мені сімнадцять, і я хочу спробувати писати, малювати, керувати. А моїй знайомій п’ятнадцять, і вона хоче навчати дітей цього року, а минулої весни хотіла подорожувати світом, перекладаючи з німецької. У мене є подруга, яка пише диплом як майбутній вчитель української мови та літератури, але точно знає, що її робота у школі закінчилася разом із практикою. Я знаю дорослу жінку, яка вивчилася на диспетчера, але і дня не пропрацювала, бо й досі її погляд тьмяніє при згадці про цю професію.

Є й такі сміливці, які відмовляються починати отримувати вищу освіту одразу після школи. Та це рішення автоматично стає початком періоду осуду і косих поглядів від знайомих та рідних. Що найцікавіше, найбільше негативу від людей, про яких ви раніше і не чули.

Чому у прогресивних країнах люди починають отримувати вишу освіту у двадцять і більше і мають дійсно багато хороших, зацікавлених спеціалістів у різних сферах? Та чому в пострадянських країнах скаржаться на нестачу спеціалістів, але відразу після школи відправляють неповнолітніх обирати справу на все життя? З майже сльозами на очах визнаю ці питання риторичними, бо до тих пір, коли тиск суспільного осуду через відмову вступати до університету  є нормальним і звичайним явищем, про підготовку хороших спеціалістів і говорити не варто.

Людина, яка від самого початку не зацікавлена в «обраній» професії, потім її просто зненавидить, бо мало кому сподобається, коли небажана річ вимагає твоїх крові, сліз і нервів. Тому ми маємо просто чекати, шукати і пізнавати. На мою думку, мати плани на своє майбутнє – нормально, не мати їх – теж нормально. Ціль – це не пульс, її наявність не обов’язкова для щасливого життя!

0

Автор публікації

Офлайн 7 місяців

vantae

0
Коментарі: 0Публікації: 5Реєстрація: 22-11-2021

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю