Як страх війни перетворити на силу: роздуми молоді
Війна – це найстрашніший винахід людства. Беззаперечно, вона вплинула і впливає на мене, мою громаду й Україну. Я вважаю, що цей вплив не можна назвати однозначним, тобто тільки позитивним чи тільки негативним. Війна не тільки забирає, нищить, але й дечому вчить своїм жахливим методом.
Розруха, вбивства, скалічені долі, сім’ї, психіка, біль, кардинальні зміни всього життя – ось такий страшний, болісний, прикрий вплив має війна на мене, мою громаду і, напевно, Україну.
Очевидно, що я можу підтвердити свої слова, адже я на собі відчула, що це таке – страхіття війни. Я переживаю страшний біль, тому що кожного дня кількість смертей ні в чому невинних людей тільки зростає, моє життя перевернулося з ніг на голову, великий тиск на психіку змусив мою родину переїхати за кордон, або як я це називаю – в нікуди. В Україні в мене було все, а зараз я не маю нічого, навіть розмовляти іншою мовою ще не навчилася.
На мою думку, якщо добре пошукати, можна знайти і позитивний вплив: що, як не війна, змусило українців стати одним непереможним народом, який порве кожного, хто зазіхнеться на його землю.
Підтвердженням моїх слів є український народ, який незламно бореться за свою незалежність уже 9 місяців поспіль. Люди, які відчули свою приналежність до країни, в якій війна вони живуть, і здатні разом зібрати кошти на будь-що, аби допомогти прискорити Перемогу; люди, які самі йдуть до військкоматів і приєднуються до армії, щоб захищати свою державу – непереможні, згуртовані громадяни України.
Отже, війна була і буде найбільшим жахіттям, яке варто недопускати. Вона завжди має вплив на кожного, і неважливо як далеко ти знаходишся від її епіцентру.
Проєкт реалізується в межах Програми з розширення можливостей заради відновлення порозуміння для лідерів громад в Україні «Мир у цифровий час» ГО «Ґендерний креативний простір» спільно з ГО «Фундацією прав людини» та фінансується Інститутом зовнішніх культурних зв’язків (IFA) коштами Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.
Софія Луцик,
студентка КЗВО «Луцький педагогічний коледж»
Автор публікації
