Інклюзія в Україні: лити сльози в подушку або зібратися та діяти?
Мій матеріал не буде містити статистику та якісь наукові визначення, адже ця тема для мене відкрилась з іншої сторони. Раніше я навіть не замислювалася, що таке інклюзія та для чого вона потрібна. Завдяки викладачам я дізналась про це явище та почала ним цікавитися.
Тож почнемо з того, що саме для мене означає інклюзія. Інклюзія – це життя. Це життя – не тільки для людей з вадами, але й насамперед для всіх. Повага та толерантність – ось що головне. Інклюзія – це рух, який, на мою думку, повинен підтримувати кожний! Шляхом комунікації потрібно залучати людей до взаємодії.
Кому потрібна інклюзія?
В першу чергу, вона потрібна людям із вадами, лгбт спільноті, батькам з маленькими дітьми та людям похилого віку. Детально розповідати не буду, адже ви й самі, напевно, чули історії, які пов’язані з приниженням цих людей.
В Україні, мені здається, велика проблема з прийняттям інклюзії. Ми повинні поважати один одного, бо усі люди однакові, не дивлячись на вади, расову належність або сексуальну орієнтацію. Усі мають однакові права та свободи. На жаль, не всі це розуміють.
В тік-тоці я підписана на одного блогера – Славу Тейлора. Так от, хлопець, починаючи блогерську кар’єру, нікому не розповідав про свою ваду. Нещодавно він зізнався, що в нього немає однієї ноги. Після цього його почали хейтити: «Та він бреше», «Розповів, щоб його пожаліли!». Я не розумію, навіщо стільки хейту? Якщо б він хотів, щоб його пожаліли, то розповів би спочатку. Та й він же не казав, як йому важко! Людина просто зізналась, розповіла, поділилась. Цей приклад показує, що хлопець дійсно молодець, він показав, що всього можно досягти, не дивлячись на складнощі у житті.
Тож хочу повернутися до своєї головної думки. Інклюзія – це життя, яке потрібно любити! І якщо ти не такий, як усі, – це не вирок. Це лише випробування долі, а боротися чи здатися – вибір лише за тобою!
Автор публікації
