Інклюзія в Україні: сьогодення

Насправді дуже важко писати на цю тему, тому що багато незрозумілого, неточного, виник неабиякий бар’єр непоінформованість саме з цієї теми.
На мій погляд, люди з інклюзією заслуговують величезної поваги, а ті, хто пристосувався до життя, не сприймає себе за людину з дефектом та йде з посмішкою по життю, взагалі заслуговують шалених оплесків. Інклюзія ─ це ніяк не вада, це особливість, яка вирізняє із суспільства жінку або чоловіка, але не повинна викликати насмішок, глузування та нікому не потрібного співчуття.
Але в цій темі є інша сторона. Я шаную і поважаю тих, в кого інклюзія – це набуте явище, бо уявити не можу як здоровим повноцінним людям складно приймати той факт, що вони в прямому сенсі обмежені у чомусь, що треба жити з цим завжди, бо багато чого, на жаль, не виліковується. Але, якби я була вагітна і мені поставили питання, залишати дитину із синдромом Дауна (бо саме ця патологія невиліковна), аби все своє життя вона була відсторонена, самотня й відчувала себе завжди зайвою, чи не ламати життя ні собі, ні дитині, ні всій сім’ї і спробувати завагітніти і народити здорове немовля. Мабуть, після тривалих роздумів я б схилилася саме до другого варіанту.
Якщо казати саме про Україну, то на сьогодні деякі зворушення я бачу. Наприклад, для людей, в яких проблемний зір. Це стосується переходу доріг. Лише там я неодноразово бачила позначки із виділеними колами жовтого кольору. Пандуси ─ про них можна і не говорити. Вони є лише у підземних спорудах та в деяких будинках. Вважаю, що вони повинні бути у громадському транспорті, аби допомагати хоча б жінкам із дитячими возиками та людям в інвалідних візках. Мене приємно дивує, що саме мережа супермаркетів «Сільпо» бере працювати касирів із вадами слуху. Біля каси є спеціальний бейдж, на якому написано: «вас обслуговує касир із вадами слуху» та зображено деякі жести, за допомогою яких можна подякувати касиру. Як бачимо, влада хоч якось, але починає допомагати людям з інвалідністю.
Найголовніше в ситуації, коли людина вимушена бути включеною в інклюзію, − в жодному разі не треба залишати спроб полегшити свої страждання. Можливо, всі подумають, що легко казати, а на ділі – я б опустила руки. Так, спочатку було б дуже важко, але треба пам’ятати, що ти все витримаєш, із усім впораєшся і за це обов’язково отримаєш винагороду. Ти є у себе−і про це потрібно знати! Навіть якщо всі відвернуться, то одна людина залишиться. Ця людина ─ це ти сама! Інклюзія −не вирок. Треба крізь сльози, сумніви і страх знаходити в собі сили і продовжувати боротьбу із своїм тілом, думками і навколишнім світом.

2

Автор публікації

Офлайн 6 місяців

Disha2108

15
Коментарі: 0Публікації: 14Реєстрація: 15-11-2021

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю