Інші голоси, інші кімнати. Огляд книги

Він той, хто написав легендарний «Сніданок у Тіффані», хто товаришував у дитинстві з відомою (і моєю улюбленою) письменницею – Гарпер Лі. Він той, хто став одним із представників стилю «південної готики», хто писав на межі художньої літератури та журналістики. Він, це Трумен Капоте. Людина, яку батьки вважали розумово відсталою дитиною, хоча після блискучого проходження тесту, пізніше сам автор казав про себе як про «дипломованого генія».

Книга, про яку йтиметься, перше та геніальне творіння Капоте – роман «Інші голоси, інші кімнати».  Є щось загадкове та лякливе у цьому творі. Мабуть, таки дійсно впливає та атмосфера південної готики – місцевість Алабами з густими лісами, палючим сонцем, дивними рослинами та не менш загадковими людьми. Саме у такій місцині опиняється герой роману (хоча швидше це повість), тринадцятирічний хлопчина Джоел Гаррісон Нокс, який приїхав до маленького відлюдькуватого ранчо Скалліз-Лендінґ, що самою назвою наштовхує на не дуже приємні думки (scull – з англійської «череп»), у пошуках батька та прихистку.

Ті, хто читав про Капоте, має уявлення про його характер. Тому, Джоел мені нагадує за характером самого письменника: трохи зверхній, напрочуд розумний, але дуже вразливий, чутливий, мрійливий. Головне питання, яке турбує хлопчика: де ж його тато? Він часто фантазує про нього, уявляючи високим чоловіком з приємним голосом, та все виявляється геть не так… його татко – це «лише пара безумних очей». Загадково, але спойлерити не стану, нехай покортить.

Дружина батька – Емі – не менш загадкова:

«Жінчиному обличчю бракувало чіткості, наче під неприхильною маскою дурнуватої рафінованості вимагала уваги до себе інша й зовсім інакша особистість».

А її кузен Рендолф викликає деяке сум’яття у хлопця:

«Багатогранний, як мушине око, не чоловік, і не жінка, кожна його особистість викреслювала іншу, мішечок, повний масок, ким і чим був Рендолф?»

Другом Джоела стає чорношкіра служниця Зу (Міссурі), яка усіляко підтримує героя. Сама історія Зу дуже сумна, навіть гнітюча. Вона повсякчас потерпала від рук свого чоловіка, аж доки той не потрапив до в’язниці.

У романі із Зу стається ще одна біда: її обезчещують чоловіки дорогою до Нового Орлеану. Тепер вона така ж морально зламана, як й інші герої.

Оцей моральний злам, фізичне існування поза духовним, стає єднальним для всіх героїв. Емі, прагнучи стати сестрою милосердя, піклується про брата та чоловіка, Рендолф – зник морально, доживаючи віку фізично.

Що ж залишається хлопчику, який втратив маму, не мав повноцінного (підказка!) батька та дивних родичів, які так само не хотіли жити щасливим життям? А йому тільки й залишалося – справді жити. Спроба втечі з дому увінчується невдачею – декілька тижнів герой хворіє і перебуває у забутті. Однак, це дає йому зрозуміти головне:

«Він знав, що мусив піти… зупинився й озирнувся на опалу синяву без жодної квітки та на хлопчика, якого там залишив».

Роман, безперечно, має відкритий фінал: як піде герой, куди саме, хто йому допоможе, скільки на те потрібно буде часу? Надто багато питань і лише світлий оптимізм на щасливий поворот.

Роман «Інші голоси, інші кімнати» рекомендую найперше підліткам та їхнім батькам, адже у ньому є те, що змушує нас не губитися у світі та собі самому. А ще він дуже колоритний: від мовлення героїв до атмосфери півдня Америки.

0

Автор публікації

Офлайн 1 тиждень

a.lit

9
Коментарі: 0Публікації: 29Реєстрація: 09-08-2022

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю