Вдалині від дому

Нещодавно я застрягла у Львові після тренінгу і на собі відчула, що означає бути далеко від близьких під час обстрілів.
Побачивши фото з події я була у шоці. Це я? Чого такі очі? Чого такі мішки під очима? Що зі мною взагалі коїться?
Задумавшись над цим я зрозуміла, що пів ночі плакала про рідне місто. Я зрозуміла, що застрягла у Львові не маючи можливості приїхати додому. На відстані кожного дня моніторила кляті новини про те, що ще бухнуло і обзвонювала рідних з питанням «все добре? ви живі?». Ці дні були каторгою, я не могла сидіти на місці та відволікатися на справи, за якими я приїхала.

Не можу повірити, що це відбувається зі мною та моїми близькими, з такими ж людьми як і я та усією країною.
Я хочу, щоб мої діти не бачили, що таке війна і не відчували того самого. Я не хочу втрачати когось та бігти з Батьківщини.
Я ненавиджу росію, ненавиджу русню.
Я хочу жити в своєму домі та не перейматися за близьких.

0

Автор публікації

Офлайн 1 рік

ByDarik

0
Коментарі: 0Публікації: 4Реєстрація: 19-08-2022

You may also like...

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю