Вовки в овечій шкурі
Війна оголює людей і показує їх сутність хто є хто. Хто міг подумати, що у 21 столітті ми можемо зіткнутися з такою дикістю, варварством, жорстокістю. Люди зовні такі ж як і ми, з милою посмішкою на обличчі, прийшли нас вбивати, знущатися і грабувати…
У нашому містечку ми перетинаємося з великою кількістю військових. Вони проросли в нашому місті настільки, що відчувають себе тут як вдома. Позиціонують себе як визволителі: ввічливі, уважні, пропонують свою допомогу, годують бездомних тварин, залицяються до наших дівчат, пригощають солодощами дітей, не пускають в небезпечні місця акцентуючи свою турботу, стежать за порядком у місті. Але це тільки на перший погляд… До другої години дня, коли місто перестає функціонувати та більшість людей вже перебувають вдома, вони нарешті можуть розслабитися від «ранкових турбот про населення» дозволяючи собі відпочити за допомогою алкоголю. Їх маски починають сповзати та можна побачити інше обличчя. З приходом вечора злітають овечі шкури, і ти чуєш звуки снарядів які розриваються в різних частинах міста. І виникає питання, як можна з ранку пригощати дитину цукеркою, а потім стріляти по його ж будинку з метою залишити без даху над головою, сиротою або вбити. Вони позиціонують себе «рятівниками», при цьому їх порятунок полягає в тому, щоб залишити тебе без житла, майбутнього, культури, свободи, можливості вчитися, вільно переміщатися, спілкуватися, працювати та жити… Відчуття, що буквально пов’язаний по ногах і руках, якщо солдатам щось не сподобається, ти потрапляєш під категорію «ворога» і вже від тебе захищають населення міста, закривши тебе на підвалі.
Наведу приклад: тато ходить на роботу з телефоном племінника якому 8 років і відповідно чохол був дитячим, з фотографією машинки й підписом «бойова класика» йому дуже довго довелося пояснювати солдатам, що він не має ніякого відношення до бойової техніки. Причепитися можуть до чого завгодно навіть до значків на куртках…
Всі ми розуміємо що таке евакуація, і як вона відбувається. Так ось хочу поділитися тим, як воно є насправді. Обстрілюючи щоночі місто, вони кажуть що це робить Україна, пропонуючи евакуюватися в терміновому порядку, роблячи це під виглядом турботи про населення з акцентом на «безпеку в іншій країні». Довірливі люди приймають цю допомогу і виїжджають, а на наступний день ці ж «турботливі солдати» з їхніх будинків вивозять все майно або ж заселяються і живуть там. У нашому місті є пенсіонери, які принципово не беруть рубль, маючи гривню яку військові контролюють, щоб не ходила в побуті, відстежують і пізніше карають за це. На їхніх обличчях посмішка, найвища майстерність лицемірства. Вони приходили, лікувалися в нашій лікарні, а пізніше без жодного докору сумління обстріляли. Закривши лікарню вивезли все обладнання і населення залишили без медичної допомоги.
Дуже складно зрозуміти людей у яких поведінку як у пацієнтів психіатричної лікарні з роздвоєнням особистості. Невже у них не виникає ніяких питань з приводу того, що відбувається і того, що вони роблять, а сліпо виконують божевільні накази…
Дар”я Полозок
Автор публікації
