Жити, не відкладаючи

Чи хочу я віддати ворогу своє життя? Адже якщо я не живу, то він мене вже переміг. Тобто я своїми руками вписала себе у бойові втрати?…
Відгукнулась ось ця думка в тексті психологині про синдром відкладеного життя.

Так багато тих, хто не може жити тут і зараз, чекає закінчення війни, аби прогулятись парком з родиною, сходити до зоопарку, випити кави, одягнути сукню і підбори, наготувати солодеників для рідних, забігти до перукаря, записатись на масаж, бо болить спина, відвідати лікаря… Бо хтось тим часом вже третій місяць живе у холодних підвалах, щоразу, засинаючи, прощаючись з життям, хтось гине від ворожими кулями, хтось ховає своїх дітей і мрії про щастя…

Не менше щоденного розчарування від багатьох кожним днем, який досі закінчився не перемогою, бо мужчина по телевізору сексапільним голосом пообіцяв, що «скоро, ось-ось, два-три тижні».

І, куди правди діти, багато відвертого роздратування тими, хто дозволяє собі відмовитись від ролі живого трупа… Дратуються якраз ті, хто відкладає все напіслявійни…

Але хіба не це потрібно ворогу? Хіба не знищення нас? Якщо не фізичне, то ментальне: з’їсти й вигризти себе до денця? Саме це – за будь-яку ціну вичавити нас із землі наших предків. Не даваймо їм цього зробити, люди. ЖИВІМО, не відкладаючи. За кожного Героя, який віддав своє життя в бою, за кожну закатовану матір чи дитину, за кожну зруйновану долю. Ми маємо жити, і хай поки що не радіти цьому життю, але й НЕ існувати. Бо ж завтра насправді може не настати для будь-кого. На жаль.

Ну і, звісно, НАДВАЖЛИВО – вірити в ЗСУ, бо вони – боженьки, на яких тримається кожен наш сонячний ранок. І всіляко наближати нашу перемогу. Ниття, страждання і цькування сусідки за новий манікюр – у список справ, які наближають перемогу, не входять.

Травень 2022

0

Автор публікації

Офлайн 1 рік

Maryna Severynchuk

32
Коментарі: 1Публікації: 52Реєстрація: 15-11-2021

You may also like...

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю