Переїзд за кордон – тимчасове житло чи початок нового життя?
Мільйони українців минулого року були вимушені стати переселенцями й біженцями – не за власною волею, а через збіг трагічних обставин. Серед них опинилася і я сама.
Усім нам довелося полишити близьких людей, рідне місто, улюблену справу чи навчання. Хтось у пошуках більш безпечного місця проживання вирушив в інші міста України, а хтось – за кордон. Ми вирішили відправитися до Німеччини.
Коли українці опиняються в різних містах і навіть країнах, їх усіх бентежить одне питання: «А як жити далі?». Окрім проблем з адаптацією, пошуком житла, у багатьох – з незнанням мови, на нас тиснуть ще й власні думки: «Чи надовго я тут?», «А раптом це назавжди?», «Що буде після війни в Україні?», «Коли я зможу повернутись додому?», і цих питань безліч. Так наші думки та обставини, у яких ми опинились, доводять нас до депресії.
Багатьом переселенцям вдається не лише опанувати власні емоції та подолати депресію, а й знайти в собі сили допомагати іншим українцям, які опинилися в таких самих скрутних обставинах. Українці, які живуть за кордоном вже багато років, допомагають шукати притулок тим, хто щойно приїхав.
Наприклад, в мене є знайомі, які допомагають українцям в оформленні документів, надають житло та прописують у себе вдома, дають безкоштовні психологічні, юридичні та медичні консультації. Я відвідувала заняття українського тренера із карате в Констанці (Німеччина, Баден-Вюртемберг). Моя знайома безкоштовно викладає Зумбу-фітнес в місті Ораніенбург (Німеччина, Бранденбург), і я також ходжу на тренування до неї.
Одного разу я запитала в неї: «Аню, чому і як ти вирішила викладати зумбу безкоштовно?». Вона відповіла: «Коли я приїхала до Німеччини, не мала жодних друзів та знайомих, як і багато українців. Я хотіла продовжувати займатись улюбленою справою і знайомитись з новими людьми. Розуміючи, що в такому ж становищі перебуває ще дуже багато людей, я хотіла допомогти і вирішила знайти приміщення та запрошувати знайомих на тренування, казала, щоб запрошували і своїх друзів. Я допомагаю людям відволіктись від проблем, а також у такий спосіб займаюсь самореалізацією у новому суспільстві». Так і відбувається взаємообмін і взаємодопомога, як-то кажуть, «добро породжує добро».
Я не знаю, скільки часу займе це «тимчасове» у моєму житті, але точно не буду витрачати його на депресію! Розумію одне: потрібно жити сьогоднішнім днем, не гаяти час, допомагати іншим, цінувати те, що маю наразі, і вірити в краще!
Автор публікації
