Покоління, загартоване вибухами
Молодь Запоріжжя біля головного корпусу “НУ Запорізька політехніка”
«Я не думав, що буду писати ЗНО в укритті. Але ми звикли. Ми звикаємо до всього. Навіть до сирен», – каже студент ДНЗ «Запорізький центр професійно-технічної освіти водного транспорту», 17-річний Павло із Запоріжжя. У нього тепер інші мрії. Не поїхати на відпочинок чи автошколу – а щоб рідні були живі, і місто залишилося на мапі України.
Повномасштабна війна, яка охопила Україну у 2022 році, не оминула й молоде покоління. Особливо сильно вона вдарила по містах, близьких до фронту, таких як Запоріжжя. Тут війна не просто десь там, у новинах – вона щодня поруч: вибухи, руйнування, тривоги. Молодь живе у постійній напрузі, поєднуючи навчання, роботу, волонтерство із необхідністю пристосовуватись до умов небезпеки. Війна вплинула на формування цінностей, загострила почуття відповідальності серед молодого покоління, яке змушує дорослішати набагато раніше.
Шкільні роки для багатьох підлітків перетворилися на серії евакуацій, онлайн-уроків, втрати друзів і постійного страху. За словами Альони Кривуляк, координаторки Національної гарячої лінії для дітей та молоді ГО «Ла Страда- Україна», кількість звернень з боку підлітків із симптомами депресії, селфхарму і навіть думками про суїцид значно зросла: «Із початком повномасштабного вторгнення російської армії на нашій Національній гарячій лінії для дітей та молоді почастішали випадки звернень від дітей та підлітків, які вдаються до селфхарму і мають нав’язливі думки про суїцид».
«Якщо хтось хлопає дверима або лопається повітряна кулька – я відразу
здригаюся. Іноді навіть починається панічна атака. Це не просто «переляк» – це
реакція на біль, який довелося пережити», – розповідає студентка запорізького
коледжу КПУ, 16-річна Вероніка, якій на початку війни довелося пережити окупацію рідного Енергодару та залишити рідний дім.
Проте водночас ми спостерігаємо надзвичайну стійкість молодих українців. Незалежно від віку – чи то 13, чи то 19 – вони активно долучаються до суспільно-громадського життя: займаються волонтерською діяльністю, допомагають плести сітки, організовують благодійні збори, створюють культурні та інформаційні проєкти. Багато хто з них вимушено дорослішає раніше, ніж планував. Дехто стає не лише помічником у тилу, а й емоційною опорою для родини, особливо коли один із батьків воює на фронті. Це не покоління жертви, це покоління сили!
«Мій тато майже з перших днів на фронті. Мама сильно хвилюється, а я намагаюсь підтримати її морально. Маю два підробітки, щоб підтримувати нас, і ще встигаю допомагати у волонтерському центрі. Просто знаю: зараз треба триматися разом», – розповідає студент Хортицької національної академії, 19-річний Максим.
Війна відбирає в молоді безтурботність, але дарує їй глибину, зрілість і сміливість. Покоління запорізьких підлітків виростає не просто під звуки вибухів, а з вірою в майбутнє. Бо саме вони – майбутнє України.
Автор публікації
