Промова про мову. Обережно, довге чтиво. Історія 7

Знову у мене чистий четвер для моєї мови.

Тролейбус. Розрядилися навушники. Слухаю пасажирів.

– Ой, кому ж ті пам᾿ятники Пушкіна мішають? То ж не він з нами воює, – чую краєм вуха розмову двох жінок позаду мене.

– Але ж Ви, кума, недалекі, – відповідає інша. – То ж вони своїми пам᾿ятниками, як пси, територію мітять. Он в Гінічєску пам᾿ятник Леніну поставили!

Певно, на першу такі аргументи не подіяли:

– Ой, то ж гарно писав, я дітям його сказкі чітала. То ж така гарна культура і язик великій і магучій.

– А Ви, кумо, подивіться, до чого та культура тих москалів привела? Дуже вони окультурились. Скоти! Назви їм нема, – спересердя ледь не плюнула жінка. Мабуть, вчасно згадала, що в громадському місці. – Що нам мало своїх поетів? Хай пам᾿ятник Стусу поставлять, чи Підмогильному. А читати ніхто не боронить. Хочеш лизати ту культуру їхнім язиком, то лижи собі тихенько.

– Трясця, – думаю собі, – на найцікавішому місці мушу вийти. Моя зупинка.

Іду і думаю:

Мало викорінити рускій мір. Треба ж щось дати навзамін. Звісно, наша культура і література дуже багаті, але якісь зневажені чи що. А протидіяти рускому міру можна лише просуванням української мови та української культури в Україні та світі. Досить створювати один на двох культурний простір. Бо ж поки ми говоримо однією мовою і ностальгуємо за “»рускою культурою» нас у світі вважатимуть одним народом.

А тепер готуйте тапки чи гнилі помідори: в Україні нема російськомовних українців❗, є зросійщені українці❗ Нема російськомовних міст, є зросійщені міста. Одеса, Дніпро, Харків – це зросійщені міста.

А тепер про капець: новини про ситуацію у Львові очевидці вже теж коментують російською. Мабуть не знайшлося львів᾿янина, який зміг про це сказати українською. Поки ми толерантно чекаємо, зросійщення розростається. Прийшов час обірвати ниточки руского міра, за які нас смикають.

Кажуть, рабів до раю не пускають. А маріонеток пускають? А чим відрізняються маріонетки від рабів?

Не пам᾿ятаю в кого прочитала, що Україна має стати країною егоїстів – людей, які будуть в першу чергу плекати і берегти своє українське, а вже потім навчатися чужому. Тепер я знаю як це називається. Тепер Українське Его – це мій стиль життя.

І ні, у мене нема русофобії. Фобія – це хворобливий страх. Я не боюсь російського. У мене є русоОгида. Це слово Ти не знайдеш у гуглі, мусила вигадати для позначення своїх емоцій. 

А загалом я за мир миром і пироги з сиром.

Проєкт реалізується в межах Програми з розширення можливостей заради відновлення порозуміння для лідерів громад в Україні «Мир у цифровий час» ГО «Ґендерний креативний простір» спільно з ГО «Фундацією прав людини» та фінансується Інститутом зовнішніх культурних зв’язків (IFA) коштами Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.

Олена Мороль, лучанка