Рубіжне. Моя щаслива зима

Я відчула це досить давно – не тижні, а місяці тому. А остаточно усвідомила в останні дні листопада. Заглибилась у Facebook, щоб підтвердити своє усвідомлення конкретними датами – і підтвердила.

Усвідомила я ось що: минула зима – зима 2021/2022 – була найщасливішою в моєму житті.

Так, п’ять останніх днів тієї зими – це 24, 25, 26, 27, 28 лютого. Перші п’ять днів… Проте – може, якраз через це, а може, через передчуття цього – зима була для мене просто гіпернасиченою якимось гострим щастям.

Події – яскраві, знакові і такі, що нас об’єднували – ніби взаємопритягувались тієї зими. Народе, можна, я поностальгую? Можна, я позгадую ті події – без хронології й подекуди без дат? І ви позгадуєте їх разом зі мною… Добре?

Отже…

…Одного зимового дня в Рубіжне завітали Василь Піддубний та Віталій Запека… Була люта холодрига, і творчих зустрічей було дві, і ми ходили на обидві. Слухали, плакали, сміялись… Брали автографи… Купували книжки… Замовляли «Полінку»… Потім великою компанією на двох таксі їхали до штабу… І знову слухали, плакали, сміялись…

…І ми з Наталкою пішли у секонд на Мендєлєєва й купили мені там оцю куртку, в якій я на більшості останніх фото й відео. Тепер Наталка називає цей мій прикид ветеранським.

…Харківський пресклуб запросив мене на тренінг, і то була перша нагода вигуляти ту куртку (ще не ветеранську) за межі Луганської області. Це було 18 лютого. Психологиня готувала його, щоб допомагати людям зберігати душевний спокій, коли з усіх боків лякали ковідом… А вчити нас їй довелось, коли з усіх боків лякали війною… А використовувати ті знання мені довелось, коли з усіх боків падали снаряди…

А наступного дня, 19 лютого, ми з доцею прогулялися Харковом, і я купила пледика. Теж у секонді. Купила не тому, що мені пледиків не вистачало, а – шопоголізму для… Уявіть: просто навхрест переплетені теплі пухнасті нитки, чи як їх назвати, різних відтінків червоного, де-не-де в коричневий. Як для секонду – не такий він був і дешевий. Але – він так і просив, щоб я у нього закуталась… І я в нього куталась – коли десь поруч то вилітали, то падали снаряди, а на дворі було вже так темно, що лупити очі в одну й ту саму сторінку одного й того самого детектива втрачало сенс.

…А 20 лютого була неділя – я пам’ятатиму це навіть тоді, коли забуду, куди поклала зйомного зубного протеза… Я йшла по снігу на роботу – «прогуляла» ж робочі дні на тренінгу, і треба було «доганятися» – здається, щось верстати… І йшла після роботи… В зимові обійми.

…А ще одного зимового дня – трохи раніше – до нас у Рубіжне приїхав батюшка Володимир Маглєна. З матушкою… Поспілкуватись і причастити. Той день взагалі був насичений дивами, і вони дуже яскраво закарбувались у моїй пам’яті. І я знаю, що не лише в моїй. Стільців у моїй зйомній квартирі не вистачало. І – поки чекали на батюшку – Володя вперто шукав клей і вату, щоб перетворити на стілець якісь уламки, які Наталка (поки я на вулиці зустрічала батюшку) у пошуках хоч якоїсь сідушки витягла зі спальні. Андрій казав, цілком серйозно: «Та дай його сюди, я його в буржуйці спалю» – і тягся до уламків рукою… Володя ж наполягав, що то є раритет – треба лише клей і вату, клей і вату… І це були дорослі люди… Зрештою усілися – хто на стільцях, хто на дивані, батюшка, здається, на боксерській груші, Андрій – на манюсінькому дитячому безкаркасному кріслечку. У чохлі від того крісла я потім несла з Рубіжного кота, у тому ж чохлі везла його через пів-України… Двоє по-турецьки примостились на підлозі під вікном… І було спілкування. По-справжньому душевне. І було причастя. І батюшка подарував нам ікону. Наступного дня Юлія Носарєва, голова нашого волонтерського угруповання, оселила її у волонтерському штабі. До тієї ікони я молилась у перші дні березня, коли лишалась у штабі сама – при друзях було ніяково. А ще до приїзду гостей я з усієї сили готувала, як то кажуть, щось добреньке – відповідно до власного смаку. Отже, то були мариновані гриби, холодець… І – забула, що ще. А вони – всі! – не хотіли їсти! І тільки Володя зглянувся на мене – лишився, коли всі розійшлися, і з’їв пару грибів…

…А в перші дні лютого ми їздили в Київ на мітинг. Із Сан Саничем Кононовим. Його розстріляли приблизно через місяць після тієї поїздки. Ми сиділи з ним поруч в автобусі й разом – у проміжках між мітингуванням – гуляли по місту. І дорогою додому нам було дуже весело… Ми обговорювали Козьму Пруткова (Сан Санич був єдиною людиною в моєму оточенні, хто знав слово Конєфузія; а я, судячи з усього – єдиною в його оточенні, хто знав це слово). Ми шукали мої окуляри, які я додумалась повісити на штору. Ми їли мої безкінечні мариновані гриби. Ми були найбільш кіпішними пасажирами в тому автобусі…

…При всьому цьому – тієї зими я встигала робити величезну кількість роботи, основної й супутньої.

При підготовці тільки однієї статті тільки для одного видання їздила в інші міста, зустрічалась з багатьма людьми. Плюс – для інших видань… Плюс – основна журналістська газетна робота, плюс верстка газети, а раз на тиждень вночі – й телепрограми…

…А ще я тієї зими мало не купила квартиру. Вже придумала собі меблі на кухню, і вже знала, хто їх зробить… Купити квартиру спонукало відчуття найпрекраснішого для мене міста у світі і чудових людей поруч. Людей мого формату. І, напевно, відчуття, що так буде завжди. …В останній момент – за п’ять хвилин до 24 лютого – дядько захотів з мене на 500 доларів більше. І я відмовилась.

…І ми встигали мало не щодня ходити до штабу. І Фейсбук нагадує, що встигали там зробити чимало.

І ми встигали ходити в кафе. Їсти кільку або чебуреки з пивом. Чи пити каву з коньяком.

І ми встигли піти до автошколи…

Я встигала ходити до бібліотеки, і вдома встигала одночасно читати й плести стрічечки-поворозочки для сіток… І ліпити хінкалі на кухні.

…Я ніби знала, що до моїх щасливостей треба бігти, летіти в їхні обійми, треба дихати ними й збирати їх про запас. І при кожній нагоді, кожного зимового дня я бігла й бігла до тих своїх зимових щасливостей – по рубіжанському снігу; берцями, яким немає зносу.

…А сьогодні – нова зима.

2

Автор публікації

Офлайн 12 місяців

Maxim Oliinyk

5
Коментарі: 1Публікації: 4Реєстрація: 01-12-2022

You may also like...

1 Response

  1. Дуже дякую!
    Знаходився. Хай і в інші моменти, але – там.

    0

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю