Чому молоді потрібні фемінітиви
Фемінізм не про біологічну однаковість, фемінізм не про фізичну схожість. Фемінізм про рівність прав і можливостей – як чоловіків, так і жінок.
В одному із інтерв’ю для Громадського авторка книги «Чому не варто боятися фемінізму» Тамара Марценюк сказала дуже цікаву і важливу річ:
«Фемінізм не заперечує того, що є біологічні відмінності. Наприклад, що лише жінки народжують дітей. Але фемінізм критикує, коли біологічну відмінність тлумачать як єдине можливе пояснення відмінностей між жінками і чоловіками. Тобто, наприклад, ми не можемо фактом того, що жінка народжує, пояснити те, що від природи жінка краще готує борщ. Бо борщ не готується статевими органами».
Ви, певне, чули твердження: «Усі феміністки ненавидять чоловіків». Так от, як феміністка хочу вам сказати: я люблю чоловіків. Але я ненавиджу те, що на свята мені бажають бути красивою, а чоловіку – мужнім.
Довгий час в Україні існував список із 450 професій, які заборонені жінкам. Але зараз його майже повністю скасували, завдяки чому в нас з’явилися машиністки метро, водійки вантажівок, пожежниці та водолазки.
Якщо ці слова вам не ріжуть вухо, то я вас вітаю: ви на правильному шляху до толерантного суспільства!👏
Тож, що таке фемінітиви та звідки вони взялися?
Все дуже просто: фемінітиви вказують, що описувана особа жіночої статі. Тобто ні про яке приниження чоловіків не йдеться. Фемінітиви потрібні для того, щоб ви знали, що цей блог створила блогерка та журналістка.
І, можливо, зараз в когось із вас назріло питання: «Ну жили спокійно без них раніше, чому зараз про ці фемінітиви почали кричати?».
За своєю природою українська мова тяжіє до творення парних, а не універсальних форм. Якщо візьмемо, до прикладу, англійську, в якій friend означає друг – як жіночої, так і чоловічої статті, в якій neighbor означає сусід чи сусідка, але не вказуючи стать. То у нас існують суфікси, завдяки яким ми і можемо сказати: «Моя сусідка – це моя краща подруга». Ну класно ж?😻 І якщо до слів сусідка, вчителька, наречена і медсестра ми звикли, то вимова інших викликає сміх, сарказм, обурення чи неясність.
Частіше це стосується професій. І це також пояснити просто: сусідками і нареченими жінки були завжди, а от займати високі посади та освоювати професії почали відносно недавно.
Якщо у вас знову назріває запитання: «А коли пішла мода на ці ваші словечки?» Я також вам одразу відповім. Це не якийсь новий винахід феміністок. Вони були і все ще залишаються частиною української мови. Ми можемо їх побачити у словниках Агатангела Кримського, Дмитра Яворницького чи Бориса Грінченка. Тарас Шевченко вживав їх у своїх творах: гусарка, полковниця, артистка, шинкарка, натурщиця тощо.
Колись Леся Українка писала: «Наші критики ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літераторів, і літераторок; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за це спасибі». Саме тому ми можемо вперто стверджувати, що фемінітиви – це не забаганка сучасних феміністок, а вагома складова нашої мови📚
Для творення фемінітивів, як я говорила раніше, в українській мові використовують суфікси. Якщо вас цікавить технічна складова цієї теми, пишіть про це в коментарях, і я обов’язково зроблю пост про це.
❗Але найважливіше, що я хочу вам зараз сказати, дорогі мої читачі, в жодному разі не використовуйте суфікси -ш- та -их-! Адже вони утворюють не фемінітиви, а слова зі зневажливим відтінком. Я наведу вам приклад, хоч і проти волі своєї внутрішньої феміністки. Лише погляньте: директорша, повариха, репортерша. Хіба не жахливо звучить? Куди краще: авторка, дизайнерка, депутатка, майстриня, філологиня, переможниця, фахівчиня тощо🔥
Автор публікації
