Що таке «припинда»?
Читаючи «Історію одного німця» Себастьяна Хафнера, занурюємось у часи приходу до влади Гітлера, жахіття нацистського режиму, рішення багатьох німців поїхати з країни. Авторські розмисли щодо біженців повертають нас до складних випробувань уже наших співвітчизників, що мусили бігти від війни до інших країн. Хафнер пише про гостинність, в чужій країні «втрачаєш усі умови, необхідні для прекрасної гри гостинності народів, а це і взаємний обмін, і запрошення один одного в гості, і взаєморозуміння, і можливість похизуватись, покрасуватись, демонструючи один одному свої досягнення». Так, із думкою Хафнера можливо не погодитись, але гостинність – це ще й мова, своєрідна, неповторна говірка, притаманна кожному куточку нашої України. Смак місцевого мовлення вбирає звички, звичаї, національний костюм, особливості поведінки. І так хочеться почути, МИРНО подорожуючи країною, бачмага, кабета, бецати, баюра, віхоть, ґандж, дверець, кінва, лайдак, мурелі, притичина, талан, фіранка, шуйця…
До речі, припинда – це фартух.