"Історичні паралелі: Виставка «Тату, я в Одесі!"
Сьогодні, коли Україна знову переживає війну, важливо розглядати ці події через призму минулого, аби зрозуміти їхню суть та значення. Виставка Алевтини Кахідзе «Тату, я в Одесі!», яка зараз представлена Одеським національним художнім музеєм, є яскравим прикладом того, як особиста історія може відображати глобальні історичні процеси. Цей проєкт поєднує відеороботу «Все нормально?», зняту у співпраці з художником Романом Хімеєм, та інсталяцію, що включає архівні фотографії, об’єкти з сімейної колекції, малюнки і гербарій. Через історію власної родини Алевтина Кахідзе розповідає про вплив імперій на життя кількох поколінь протягом останнього століття – від Радянського Союзу до нинішньої російсько-української війни.
Алевтина Кахідзе розмірковує над питаннями деколонізації та долі України і Грузії через життєві вибори членів своєї родини. Голодомору змусив її рідних покинути Вінничину та осісти на Донбасі. Потім почалась Друга світова війна, після чого російська агресія проти Грузії в 2008 році. У 2014 році відбувся напад росії на Україну, аж до обстрілів Покровська в січні 2024-го, які торкнулися найближчих родичів мисткині. У 2019 році сталося непоправне, бо в черзі при перетині контрольного пункту, на «нулі» (Донецька область), мама художниці раптово померла. Саме тому всі ці події підкреслюють циклічність історичних процесів.
Одеса має особливе значення для Алевтини, адже саме тут познайомилися її батьки. Мати приїхала з Донбасу, саме в це місто, бо хотіла жити біля моря. З нотаток Алевтини Кахідзе: «Це був вчинок мами переїхати до Одеси через море. В СРСР де ти був прописаний, там і міг бути… Переїхати можна було, якщо працювати на шкідливому виробницві: на канатному заводі, як моя мама. Через вагітність мною, вона мала повернутися туди, де жила. На Донбас». Батько мисткині – з Грузії, але поїхав в Одесу теж через море, бо хотів «плавати».
У фільмі «Все нормально?», знятому на початку 2024 року, художниця проводить екскурсію містом для батька, якого давно немає в живих. Вона розповідає йому про сучасну Одесу, яка змінилася під впливом війни, показуючи, як історія впливає на сучасність.
Виставка «Тату, я в Одесі!» створює простір розмови між минулим і сьогоденням, відображаючи те, що стає очевидним через призму сучасної війни. Кураторки виставки, Оксана Довгополова і Катерина Семенюк, наголошують на тому, що приватна історія Алевтини дає можливість побачити те, чого не видно в підручниках історії. Стосунки двох колонізованих народів з імперією відкидають тіні на долі окремих людей, демонструючи, як імперія впливає на кожного, хто опиняється під її контролем.
Виставка Алевтини Кахідзе нагадує нам про важливість осмислення історичних подій та їх впливу на сучасність. Сьогодні, коли Україна знову бореться за свою незалежність, важливо пам’ятати, що історія має властивість повторюватися. Розуміння минулого допомагає нам краще осмислити сучасність та зробити висновки для майбутнього.
Автор публікації
