10 грудня – День Нобеля
Нобелівська премія заснована згідно із заповітом шведського підприємця, винахідника динаміту та філантропа Альфреда Бернарда Нобеля 1895 року. Весь свій статок (близько 31,5 млн шведських крон) він призначив на фінансування міжнародної премії. Згідно з його волею, річний прибуток від цієї спадщини має ділитися на 5 рівних частин, які призначаються для заохочення відкриттів у галузі фізики, хімії, фізіології або медицини, літератури та особливі досягнення перед людством у справу миру (Нобелівська премія миру). Виняток — математики. За легендою це пов’язано із сумною історією кохання Нобеля. Дівчина, яку він кохав, одружилася з математиком. Через це Нобелівська премія не поширюється на цю галузь науки.
Згідно з інструкціями Нобеля, відповідальним за присудження премії миру став Норвезький Нобелівський комітет, членів якого було призначено у квітні 1897 року після набуття чинності заповіту. Через деякий час у цьому ж році були визначені організації, що присуджують і решту премій. Каролінський Інститут став відповідальним за присудження премії в галузі фізіології або медицини; Шведська академія отримала право присуджувати премію з літератури; Шведська королівська академія наук стала відповідальною за присудження премій з фізики та хімії.
Нобелівські премії (за винятком премії миру та премії з економіки) вручаються щороку, починаючи з 1901 року, під час урочистої церемонії в Стокгольмському концерт-холі (Швеція) 10 грудня — в роковини смерті Альфреда Нобеля. Напередодні лауреати читають нобелівські лекції.
Кожен лауреат (лауреатка) отримує з рук монарха золоту медаль із зображенням засновника премії Альфреда Нобеля і диплом. Грошова частина премії, розмір якої змінюється щорічно і становить приблизно 1 мільйон доларів, переказується нагородженим згідно з їхніми побажаннями.
Того ж вечора у Стокгольмській ратуші проходить Нобелівський бенкет за участю короля і королеви Швеції, членів монаршої родини, нобелівських лауреатів, глави уряду Швеції, голови риксдагу, видатних учених, громадських діячів. У цьому святі беруть участь більше тисячі гостей.
Двічі лауреатами Нобелівської премії ставали Марія Склодовська-Кюрі (1903 — з фізики та 1911 рік — з хімії), Лайнус Полінг (1954 — з хімії, 1962 — премію миру), Джон Бардін (1956 та 1972 — з фізики), Фредерик Сенгер (1958 та 1980 — з хімії).
Міжнародний комітет Червоного Хреста отримував премію тричі, Комісія ООН у справах біженців — двічі.
Досі наймолодшою нобеліаткою є Малала Юсуфзай, яка у 17 років отримала премію миру (2014).
За всю історію існування Нобелівської премії від неї відмовились 6 лауреатів. 1938 року німець Ріхард Кун відмовився (за наполяганням влади Німеччини) від премії з хімії, але згодом отримав диплом і медаль. Наступного року цей вчинок повторили два його земляки: лауреат з хімії Адольф Бутенандт і лауреат з медицини Ґергард Домаґ. Крім того, від Нобелівських премій відмовились Борис Пастернак (в галузі літератури, 1958; спочатку прийняв премію, але під тиском влади СРСР був змушений відмовитися), Жан-Поль Сартр (премія з літератури 1964 року) і Ле Дюк То, нобелівський лауреат премії миру 1973 року.
https://cutt.ly/RYExlsb
Автор публікації
