Що може сказати стіна?

Ми стоїмо всередині будівлі. Поки на першому поверсі. Усюди каміння. Кімнати чіткі, збереглися,  відокремлені коридори… Зникнувши з цього боку, можна легко зайти на драбину, і відчути все!

біла птаха, наче сон, відчуває горизонт 

На другому поверсі дихати легше. Вікна відкриті. Місця, де були вікна, порожні, і це додає світла кімнатам. Перед тим, як ступити крок на драбину, перевіривши, що вона не звалилася, виникають мільйони думок, чому цього робити не варто. 

 

Спробуйте подивитися крізь усі вікна, коли наливається сонце. Усередині тьмяного на перший погляд будинку. Кожна тріщинка освітлена ранком.

К: — Побачила? Нє? Ще хочеш?

М: — Тут красивий світанок.

К: — Стоїть така у віконечку і розказує.

 

Дивлюся на сонце, а воно розкривається, поступово іде з обрію.  Вікна відчутні як двері. Вікна можливостей, вікна свободи. Там мають бути рами і хоч якесь скло – будинок відчутно як зранений.

К: —Трошечки треш.

 

З іншого боку, вікна відкривають обшир для декількох нових поглядів. Відшукавши точку, можна дивитися в будинок з десятьох ракурсів, а побувавши всередині, відчуваєш нову висоту. А це лише другий поверх!

 

Кіра сказала є відчуття відчинених вікон і закритого простору. Ми проходимо повз усі діри. Сміття в підлозі. Морок в повітрі. 

 

Що може сказати будівля з самих стін? Адже доки стіни тримають фундамент, існує дім. Але цікавіше, як туди лазити і навіщо?

__________________

побачити зі сторони можливо

Перед тим, як зайти, варто знати, чого ми прийшли. Правила безпеки: не підходити близько до вікон, не стрибати на заслаблих конструкціях. 

Це ж будинок, повз який проходили всі.

Діти грають через дорогу, чоловік розмовляє по телефону.

 

Стародавній, страшний, смішнуватий, невеликий, локація відпочинку, місце сили й переляку, лише трохи закинута, для таких як ми.

Люди, яких зустрічаєш поруч, зазвичай зайняті. 

 

Дім як острів, огороджений купкою сміття, наче на дні, ніхто не заходить сюди, без парканів, відкритий. Заходь. Живи.

 

Відкритий простір. Відторгнення цього місця. Шорохи. Страх. Тут жили колись дракули. Будівля з химерами. Це як їздити в автомобілі. Для чого ще ходять у стрьомні місця?

 

Лежить кущ перед входом.. Двері відчинені. Чи їх там немає. Дуже відкритий простір, по коліна в траві.

 

Тераса!! Виглядатиме класно, якщо повісити білі штори, зробити вітрила, дивитися як летять вітром на сусідні дерева, пити абрикосовий сік. 

Ми влізли. З вікна видно дерева, капає щось надзвичайне на голову, ритмом.

 

Страшно лише десять хвилин. Блукаємо нижчим поверхом. Будівля двоповерхова. Хто завгодно може сидіти вгорі. Якщо хтось є, тут є місця для сидіння. Можна поговорити. Пікнік? Скла більше немає… Але цеглинка дуже класна й міцна. Випадкові плями на стінах лежать як малюнки. І думки виникають. Що. Лазити на дерева зручніше з другого поверху. 

Якби тут росли фруктові дерева –  діти не злазили би з будівлі все літо.

_____

але з неба ллє щось незвичне

— Тут яма, не впади.

— Ми знаходимося у заброшці.

— Тут тоже можна йти?

— Я не знаю, я тут не була, давай разом. 

Оглядаємо перший поверх. Ми удвох, Кіра і я. Наче вилізли на якийсь заборонений склад без нічого. А це просто будівля!

Дивно, що навіть нічо не сиплеться на голову, просто інколи капає…. 

Усюди облізла стеля, підлога йде вниз. До стелі три метри – шукаємо рівне місце – і уже як ошатний зал на виставі у театрі. 

— Постійно щось тріщіть.

— Тому що ми тут ходимо!

чути відлуння голосів 

Коли лізете не туди, відчувається драйв. Коли ми вийшли з будівлі, нас обшукали. Ми фоткатись біля сусіднього будинку, до нас підійшли. Поліцейські. Чоловік, а потім ще жінка з чоловіком. 

 

Навіщо ми прийшли? Ми досі не знаємо. Сьома ранку, вівторок. Стоїмо сонні і відморожені. Це була спонтанна ідея зустрітися. Ми не бачились з літа!!

 

Закинута будівля, неповнолітні. Поприлізали з різних районів. У притулок безхатьків і місце закладок. Ми не можемо знати точно, але там нічого немає. Принаймні, не бачили. Місце стрьомне. Що ми тут робимо? Шукаємо пригод і хочемо гуляти. Ці фото для інсти, так. Стільки ракурсів, щоб відчувати картину. Трохи страшно, коли пробивають твоє прізвище, але ми не робимо нічого такого. Тому тримаємось класно. Немає чого триматися. Обшук був трохи дивним. 

 

Цікаво, що зупинили, коли ми вже все облазили і збиралися далі. Але все нормально. Вони просто питали, ми спокійно поговорили.

 

До речі, людей зовсім мало. Біля будівлі. Весь час майже ніхто не йде повз. Можна запитати хоч у поліції, що це за будівля. Але ми не наважуємось.. 

 

Уже розійшлися. Нас просили не приходити більше. Після цього я прийшла лише раз. Щоб відчути будівлю і написати про неї.

 

У будинку голоси відчуваються сильно. Як бестіарій, повний привидів – спочатку щось капне на голову, чутно кроки вгорі. А привидів не існує, і куди бігти, якщо тут реально хтось є?

 

Кіра кричала не ходити туди, але там, дійсно, класно! Ви колись відчували, що висота не така сильна, але заворожує? Ми обидві залипли. І це лише драбина з вікном і рожевим світанком. Цікавіше, мабуть, приходити вранці. Будинок кльовий, його видно наскрізь. Є тут хто?????? 

______

де мої крила, які ти спалила

Драбина. Місце переходу, другий поверх. Де хочеться літати. Але хочеться жити, обережно, вікна. Влізайте на драбину неспішно, не влізайте!

 

Палиш крила, коли відчуваєш, що не варто лізти. Справді не варто. Коли ми залізли, здалося, що все валиться. Перші секунд 10. А потім круто! Згори видно поля. Крила палить екологія. У вікнах відчутно, який це жах.. Гори сміття.  Це ж могло би бути класним місцем!! Хочеться вилізти на дах і кричати яке це класне місце, але туди немає драбини, чому?

 

Кам’яні зразки архітектури!! Класно відчувати будинки компаніями. З друзями, на чийсь день народження – сісти на підлогу, притягти колонки, тусуватися до ранку, зустріти світанок… і дивуватися: “ухти, які уламки!)”

 

Німецький архітектор сказав: якщо у вас немає грошей на великі проєкти – можна робити зміни частково, шматками. Прибрати сміття, принести штори, зробити ремонт. Лякає, що там вже немає нічого, а уламки меблів такі, що не винесеш, бо не потрібні. Він затоптаний. Стовідсотково хтось приходить.

 

Оброслий деревами, наповнений ними, з потрощеними вікнами. Поруч прибудова.

 

Він казав, варто знести або трохи реконструювати. Залатати діри в підлозі, у стелі, у вікнах. Ця закинута будівля нікому не потрібна. Екологічна катастрофа для Запоріжжя… Лише одна з них. 

Звідки майданчик?

—Та ми тут вже давно граємо.

—Нє, під час тривоги не страшно.

Їх троє, там лежить каміння. На дорозі. Пофоткались. Щасливі. Давно сюди не приходили, але, кажуть, тут круть. Настя і Аліна. І Ліза. Гуляю сама колами, не можу знайти ту будівлю, щоб зайти подивитися ще раз.

 

Залишитися тут на тривогу? Вона одразу згасає. Діти качаються.

—Ми любимо качєлі.

Розкладають свої речі по всьому простору майданчика 3:4. Про будинок не чули. Вести їх не варто. Тут спокій.

Руки тремтять, ми не чуємо небезпеки. Лазимо по камінню. 

 

Йду. Будівля була зовсім поруч. Якщо привести їх сюди, їм буде цікавіше. Небезпечно… На місці будинку могло бути будь-яке минуле, і від цього сумно. Знову неекологічні поля. Двоповерхова, облізла. Забігаю всередину. Жителі цураються. Закинута будівля. З кросівками, страшними переходами. Пляшки! Кришки. Шина. Квіти. Люстра. Кірпічі. Ями. Кукурудза. Чорний дах Страшний. А поруч стоїть машина. Усе живе. Усе поросло мохом. Дах на місці. Вона ще обмальована. Пластик усюди. Дірки… Вистрибую з іншого боку. Мужчина п’є пиво, кидає пляшку на купу. Пробігають самотні пенсіонери.

____________

цей цвях тримає дах, все тече згори вниз 

Тут точно висіла якась картина! У прольоті драбини. Її забрали? Чи вона залишилася висіти там, а коли вікна тріскались і фарба злізала, впала разом з уламками вниз?

 

Стеля чорно-біла, як зоряне небо. Усе псують графіті. Ідеш як по гальці. Камінчики маленькі. Другий поверх цікавіший, ніж перший. Пляж, море, пісок. Або, можливо, там скло, і варто берегтися. Повертаємо до країв. Світла достатньо.

 

Один погляд на стіну врізається в пляму. Виглядає як колишній портрет. Як мистецький центр. Андеграунд. Але ми над землею. Пошукайте ще таких плям!! З’являється цікавість культурою, стінами, естетика крапельок, всякі лінії. 

 

Чому ми сприймаємо будівлі як щось моторошне, а не архітектурний шедевр? 

— Марія, ви де? Я тебе не чую!!

— Ти будеш фоткати як я лежу?

 

Цей куточок як своє місце в цьому світі. Можна облаштовувати сильніше, притягти предмети, залягти відпочити, розібрати уламки. Хочеться утіплятися світерком, пити чай і дивитись світанки!

 

На підлозі валяється щось настільки стародавнє, воно могло бути будь-чим. Крізь стіни летять голоси і відбитки. Увесь пил колишньої оселі. Тканини-уламки-пазли. Як конструктор “Лего”. 

—Кірааа, ти де?

—Мені подобаються твої фотки, дірочки всякі.

Якщо подивитися згори вниз, видно дірку, через яку легко перекинути пляшку з розчином. Нормальний був ліфт би. Це отвір для туалета або раковини. Аж видно яму з першого поверху!

 

Що ще можна побачити? Дах з передпокою як балкон, люстра, обписана стіна, плямисте небо. Місце, де, мабуть, люди залишали свої речі, якщо це було житловим будинком. Коридор, коли проходиш перші 5 секунд, доки не розумієш, де ти. Вікна. Іржа на драбині, ями нерівномірні. 

Не падайте вниз, якщо будете тут!! 

кілометри чужих історій, як сто життів, пройшли через нас

Що було на цьому місці незрозуміло, але ВСЕРЕДИНІ воно виглядає незвично. Варто притягти друзів сюди, відчуваєш одразу. Уявний пікнік. 

Макс з Кривого Рогу каже, що закинутих будинків у нього в місті теж безліч. Говорить, що були досвіди й цікаві історії.

— Не скажу, що їх дуже багато [недобудованих і закинутих будівель], але все ж раніше було чимало, якщо знати, де шукати. Коли малий був, хотів в одній старезній покинутій будівлі погуляти, але побачив, що там уже є якісь мужики – а в нашому місті багато наркоманів, і вони в таких місцях іноді збираються – тому я вирішив не ризикувати тоді) Але то було дуже давно, може колись ще й піду…

 

А й справді, тут непогано.. Хочеться притягти домашнього стола, кількох людей, сісти, дивитися у порожнє вікно, але з висоти другого поверху, бо другий набагато цікавіший, ніж перший. 

 

Кого запитати що це? Чому люди перестали ходити сюди? Виглядає як дім.

Чи варто відновлювати? Зробити з цього пам’ятку чогось?  Музей камінців і водити екскурсії. Воно все поруйноване, сидимо і все.  

каміння збирати і місяць витати в пітьмі

Хочеться лежати на підлозі. Легко зрозуміти людей, які тут бувають –  стільки деталей, це музей дрібниць. Люстра на стелі!! Помаранчева. Тут були речі. Купа відбитків, предметів, контурів, промоклих з дощів. Місце для людей, пошуків давнини.

 

Це схоже на початки перших цивілізацій. Звуки міста відчуваються зайвими.

 

Класно дивитися як цеглинки ще тримаються, попри вибиті вікна. Внутрішні стіни стоять. У школі розказували: у випадку землетрусу варто шукати коридорні двері, тулитися до внутрішніх стін. Так вони всі вціліли!!

Уявіть, посередині прохід як коридор!! У цій будівлі можна бути щасливими. 

Стіна для фотосесій. Намальовані графіті. У центрі, мабуть, карта чи дошка.  

Біля драбини змінений колір. Жовта.Розвалини…

ТЕПЕР воно сильніше заросло травою, і схоже на палубу корабля.  

 

Кіра говорить, що фотки були того варті, нас затримали через надлишок краси!

Той чоловік, що жбурнув пляшку, відповів на питання:

— Ви не знаєте, що це за дім?

Детский садік

— У ньому хтось живе?

Разве шо бомжі.

— Скільки він тут стоїть?

Років сто.

— А шо з ним трапилось?

Може, сам розвалився…

Усі підзаголовки поцуплено з пісень (с)

Історія справжня, не лізьте в будівлі

Башкатова Марія, СН-312