Рік життя… в окупації
24 лютого 2022 року о 4:55 ранку ми прокинулися від сильних перших вибухів, не розуміючи, що відбувається. Як зараз пам’ятаю це жахливе почуття страху, коли бачиш заграву за вікном і чуєш страшні звуки, біжиш до батьків у спальню з питаннями: “Що сталося?!…”Тоді ми навіть уявити не могли, що буде відбуватися на ранок…
Російськими військовими наше місто Каховка було окуповане одним із перших. До цього дня ми знаходимося під окупацією на лінії фронту та в самому осередку бойових дій. З перших днів розпочалася гра на виживання. До обіду всі банкомати вже були порожні та закриті. Не було жодної можливості перевести гроші в готывку. В місті почалася паніка. Люди родинами залишали свої будинки та виїжджали з міста. Величезні черги за продуктами, водою та ліками, які зміталися з полиць з неймовірною швидкістю. Все це відбувалося під гучні вибухи за ГЕС. Нашій родині допомогло те, що тато вигулюючи вранці собаку, інтуїтивно зняв невелику суму грошей, на яку ми змогли зробити запаси. У багатоповерхівках та приватних будинках залишатися було небезпечно, тож почали облаштовувати підвали та притулки. Щовечора можна було спостерігати те, як люди з сумками, подушками та ковдрами прямували у бік безпечного місця. Наша родина на якийсь час оселилася в будинку у друзів, де був підвал. Ніколи не забуду ті дні, коли дорослі були зайняті пошуками продуктів, яких у місті ставало дедалі менше. Доводилося брати відповідальність за безпеку маленьких племінників, коли залишалися самі. Під час вибухів ми спускалися до підвалу, де у нас були свічки, питна вода та печиво. Щоб дітям було не так страшно, ми грали з ними в ігри, робили дихальні вправи для зняття тривожності і малювали.
З того часу минув рік і ми досі перебуваємо під обстрілами, ховаємось у коридорі та використовуємо правила двох стін. Ми не маємо українського зв’язку, а домашній інтернет дуже часто відсутній, на вулицю з телефоном виходити небезпечно. Місто наше стало схоже на привид, функціонує до другої години дня. Дуже багато зруйнованих будинків та все менше людей, всюди розкидані залишки від снарядів. Дуже багато заборон і поводитись потрібно максимально обережно. Роботи у місті немає, гривня під забороною та розрахунок лише у рублях. До літа, якщо ситуація не зміниться, змусять усіх, хто залишився взяти російські паспорти. Багато хто вважає тих, хто тут залишився проросійськими, але з упевненістю можу сказати, у кожного жителя, який не виїхав, своя історія та свої причини… Гуляти небезпечно через постійні обстріли та заміновані території.
Хочу поділитися тим, що допомогло і допомагає мені вижити в цей час:
- Дихальні техніки для зняття напруги, тривожності та паніки
- Взаємопідтримка всіх членів сім’ї, розмови, чорний гумор, ігри.
- Спілкування із друзями, музика, книги, спорт, медитації, малювання.
- Контакт з домашніми тваринами та догляд за ними, дуже відволікає та розслаблює.За цей рік я багато чому навчилася: інтуїтивно відчувати небезпеку, чути тишу, розраховувати на себе та на свої сили, виживати за мінімальної кількості продуктів, цінувати те, що в тебе є, радіти кожному дню та тихій ночі, розставляти пріоритети та позначати свої межі та цінності.
За весь час я зрозуміла головне: не потрібно піддаватися паніці, а шукати вихід із ситуацій, довіряти собі і вірити в краще.
Дарʼя Полозок
Автор публікації
