Життя в окупації
Чесно кажучи, після окупації нашої місцевості життя перетворилося на кошмар. Постійно їздила воєнна техніка, люди у формі перевіряли дім та документи, залазили в погріб та на горище.
Пам’ятаю, коли лунали вибухи, ми ховалися у погріб, цих відчуттів я не побажаю навіть ворогу.
Постійно приїздили до тих, хто служив в АТО. Можна сказати що живемо як у клітці. Моя родина потрапила в якийсь страшний сон , щодня не знаєш чого чекати і що може статися . Переживаєш за рідних та близьких. Ніколи не думали, що втрапимо в такий жах.
Половина нашого села виїхала за кордон, мені особливо шкода людей похилого віку, які залишилися без рідних. Особливо було важко, коли в людей не було ліків і моя мама, яка працює лікарем давала їм піголки, в яких пройшов термін придатності, навіть був створений фонд, куди люди приносили ліки своїм односельцям. В нашому селі не працювали магазини, зараз працює один на все село. Але я вірю що ми переможемо и перемога буде за нами!
Автор публікації
