Про бажання і реальність
Хочеться полуниці. Солодкої, соковитої й запашної, яка бува лише на Черкащині в червні. Їсти її кілограмом, заплющивши очі, медитуючи на смак літа. А ти прокидаєшся і в кухні джезвою вариш каву. З сирочком, политим медом.
Хочеться прокидатися десь в Іспанії, де вулицями ходять чорняві статні красені, а жінки всі, як одна, – в червоних спідницях і з кастаньєтами. А ти виходиш на зупинку, чекаєш свою маршрутку і вслухаєшся в рідний суржик Наддніпрянщини.
Хочеться сидіти в кафе десь в Середземномор‘ї чи на Адріатиці, в руках – мартіні, у вухах – шепіт хвиль, на фоні – легенький джаз… А ти відкриваєш комп, знаходиш «Latexfauna» чи «Калуш» для настрою і починаєш творити… новий розділ методички…
Хочеться чогось «іншого». І за цим іншим, бажаним, за мріями і спогадами, ми пропускаємо щастя. Щастя, насолоду від моменту, смакування сучасним, радість від свого життя в Present Continuous.
Спогади, як прикраси, мають бути помірними. Мрії, як приправи, мають бути доречними. Життя має житися, а ми маємо його відчувати, проживаючи. Чого я нам усім і бажаю: помічати, насолоджуватися, «бути» тут і зараз.