Чому ми боїмося слів «онкохворий» чи «інвалідність»?

Онкохворі, особи з інвалідністю чи вадами здоров’я — це реальність, яку суспільство переживає неоднозначно. Є ті, чия толерантність відверто кульгає. І ті, хто свідомо співчуває, жаліє. А багато хто радше закриває очі, вдає, що проблема десь далеко та ніколи не зачіпатиме його близьких.

Існує й протилежне поняття нозофобії чи патофобії — ірраціонального страху перед загрозою страшної хвороби. Чомусь відразу пригадую Тайлера Дердена з «Бійцівського клубу» Чака Паланика, який відвідував групи підтримки для тяжкохворих.

Часто нав’язливий стан виникає в тих, хто стикався сам із захворюваннями, або бачив, як складно родичам чи близьким.

Ознаки психічного розладу:

– тривожність,

– депресія,

– пошук симптомів, яких не існує,

– утома,

– порушення серцевого ритму,

– тремтіння,

– відчуття нестачі повітря,

– бажання постійно мити руки,

– приступи паніки,

– непритомність,

– поспіх.

Щоби подолати фобію, потрібно звертатися за допомогою до психолога чи навіть психіатра. А також дотримуватися правильного харчування, гігієни, режиму сну та створювати спокійну атмосферу.

Проте кожен повинен адекватно розуміти, що ніхто не застрахований від негараздів та проблем зі здоров’ям. Серед моїх знайомих та рідних, на жаль, є ті, хто проходить лікування онкології. Є ті, хто поборов рак і ті, хто помер від нього. Є люди у візках. Є глухонімі. Та, мабуть, і у вас такі знайомі є.

Тема важка. Але не треба від неї відгороджуватися. Особливо зараз, коли створюється інклюзивне суспільство — те, в якому до людської гідності ставляться з повагою, розширюють можливості для рівноправності всіх і кожного. І тих, хто в інвалідному візку, хворий на ВІЧ або має синдром Дауна. Адже такі особистості також прагнуть жити повноцінно і самореалізуватися.

З 06.03.2010 в Україні набула чинності Конвенція про права осіб з інвалідністю. Її мета — захист і забезпечення повного й рівного здійснення всіма особами з інвалідністю всіх прав людини й основоположних свобод.

Тож, наша держава поступово сприяє ефективній участі людей із вадами здоров’я в житті суспільства. Наприклад, освіта працює в напрямку створення всіх умов для тих учнів/студентів, кому нелегко пристосуватися до звичного способу навчання. І це круто та гуманно.

На тему інклюзивності проводяться форуми. У 2020 його провели активісти Доступно.UA. Одним зі спікерів став талановитий #Сергій Летучий, який говорить: «Через культуру ми формуємо свідомість”. На власному прикладі він доводить, що музика та спілкування ламає стереотипи, сприяє благодійним та культурним заходам, що об’єднують людей незалежно від віку, віросповідання, зовнішності і стану здоров’я. У приміщеннях бібліотек він запропонував створити інклюзивний артпростір під назвою #Tykhavechirka. Party for everyone, тобто для всіх без обмежень.

До речі, в Україні створюються інклюзивні кафе та ресторани, де працюють «сонячні» люди. Пишаюсь тим, що підприємці в Києві, Харкові, Луцьку та Ужгороді запропонували їм роботу.

Не бійтеся чути правду, спілкуватися з тими, хто відрізняється від вас. Допомагати, якщо є потреба та можливість.

Долучайтеся до інклюзивної спільноти, де кожна людина — то особистість з великої літери.

0

Автор публікації

Офлайн 11 місяців

BodomFox

0
Коментарі: 0Публікації: 3Реєстрація: 16-11-2021

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Генерація паролю