Згадали про невгамовного
Зайшовши до приміщення галереї хвилин за 10 до початку, я одразу помітила, що більшість місць уже зайняті. Спереду, як уже потім дізналася, сидять учасники конкурсу есе, який проводився в рамках Вечору пам’яті, а за ними – люди різного віку від студентів до посивілих бабусь, які обговорювали щось своє, а потім на повний голос зазначали «як добре, що Вячеслава пам’ятають. Його не забули».
Вечір пам’яті розпочався. Актор почав читати вірш:
«Він перший піднявся.
Він перший промовив.
І перший поклявся
За рідную мову,
За рідну Вітчизну,
За тризуб і прапор
Він перший почав
«Ще не вмерла» співати…».
Він його декламує урочисто та з піднесенням, бо про таких людей як Чорновол інакше не можна. Я слухаю і вслуховуюсь, в уяві оживає кожне слово аж поки вірш не закінчився.
На сцені з’явилися ведучі: чорнявий хлопець та дівчина, одягнені у національне вбрання. Вони говорять про життєвий шлях Вячеслава Чорновола, його життєву позицію, незламний дух та невпинну боротьбу за незалежність України.
Вечір пам’яті продовжується піснею Кості Москальця «Треба встати і вийти» у виконанні Дмитра Бабка. Приємне здивування – пісня лунає під гітару. Й знову на сцені ведучі. Тепер розповідають про Чорновола, як про журналіста та політичного діяча. Відомий факт для мене ще зі школи: «4 вересня 1965 року в одному з кінотеатрів Києва перед демонстрацією фільму «Тіні забутих предків» виступив Вячеслав Чорновол із запитанням до влади. Він поставив питання про масові політичні арешти серед української інтелігенції. Це був надзвичайно сміливий крок з боку Вячеслава Чорновола».
Ведучі оголошують вихід співачки Альони Середи. Вона співає славетний гімн Січових Стрільців – «Ой у лузі червона калина». Рядок за рядком співала Альона акапельно аж доки бабусі, які сиділи за мною, почали підспівувати.
Я сиділа, подумки поринувши в роки січових стрільців, і навіть не помітила, що пісня закінчилася, ведучі вже сказали своє слово, а на білому банері, що стояв на сцені, з’явилися тіні двох людей. Вони почали говорити, вони цитували думки В. Чорновола. Це незвично, я ще такого ніде не бачила, щоб тіні говорили. Така міні-сценка зірвала оплески присутніх.
Ведучі продовжують свою оповідь і серед іншого говорять про те, що Вячеслав Чорновол – людина, яка хоча й померла, але жива в думках молоді. Якби не Вячеслав Чорновол, то Україна у 1991 році не стала б Незалежною державою.
У цей момент я подумала, а чи дійсно так? Але як некрути, з Чорноволом асоціюється його ж цитата: «Якби мене запитали, шкодую я про те, як би склалося моє життя, про 15 років, які відсидів, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та обирати, я б обрав життя, яке прожив». Враховуючи, що він був, так би мовити, не вигідною для влади людиною, що бачила Україну лише незалежною та вільною, то його частенько саджали до в’язниці й взагалі переслідували. Тому зловила себе на думці, що для мене Вячеслав, або «невгамовний» (як його називали у в’язниці), є прикладом незламної людини.
Автор публікації
