Повороти долі
Його кисті – колеса крісла колісного. Ветеран Валентин Олексієнко, втративши змогу ходити та відчувати своє тіло, створює мистецтво – він перетворив візок на інструмент творчості.
28-річний Валентин Олексієнко із Київщини служив у лавах 3-ї окремої танкової Залізної бригади. Спочатку – як водій-механік, а згодом – заступник командира роти. Як і багато українців, він був на фронті, будував укріплення, копав фортифікації. Але травма, що змінила його життя, сталася не під час бою: після одного з важких днів Валентин пірнув у водойму, щоб змити бруд. Ударився головою об дно. Наслідок – повне ураження спинного мозку. З того моменту він не відчуває тіла нижче грудей.
Валентин проходив реабілітацію у Львові, в Центрі “Незламні”. Там він уперше відчув, що його тіло – попри травму – здатне творити.
“Побачив, як малювала дружина в творчій майстерні центру, – згадує він. – І мені прийшла ідея: спробувати намалювати щось сам, але за допомогою крісла колісного. Бо пальці не працюють”.
Ідея була проста: уявив, що замість пензля – шини, замість тонких рухів пальців – обертання коліс, що розносять фарбу по полотну.
Йому допомогла художниця Зірка Савка, яка підтримала технічно й емоційно. Разом вони випробували новий метод – і народився перший живописний твір.
Свою першу картину Валентин написав просто під час публічного перформансу у межах проєкту Healing Arts Lviv. Полотно отримало символічну назву – “Повороти долі”.
“Ця картина складається з двох кольорів – жовтого і чорного. Жовтий є символом світлого шляху життя людини, в якої все добре. Але в момент стається якийсь такий поворот, на який вона взагалі не очікувала, і в життя потрапляють чорні барви. Але суть в тому, що цього чорного значно менше, щоб люди не забували, що в житті світлих моментів є більше. Хочеться донести людям, щоб вони були готові до будь-яких поворотів долі і ніколи не втрачали впевненості в собі”, – говорить Валентин Олексієнко.
Ця метафора – не просто образ, а особистий досвід. Між світлим і темним, Валентин не обрав жодного – але поєднав їх у нову траєкторію.
Техніка, яку відкрив для себе Валентин, є авторською: він занурює колеса візка у фарбу – й “пише” картини, залишаючи сліди руху, зупинок, поворотів.
На полотні видно не лише кольори, а й шлях, який пройшло тіло художника – у буквальному сенсі.
Проєкти, подібні до Healing Arts Lviv, дають простір ветеранам, цивільним, людям з інвалідністю не просто на терапію, а на творення сенсу.
Картина “Повороти долі” стала не тільки символом особистої трансформації Валентина – вона нагадує суспільству: травма не обов’язково руйнує. Вона також може змінити напрям руху – й відкрити нові горизонти.
Свої роботи ветеран планує показувати у галереях, а частину прибутку від їх продажу передавати на благодійність.
Автор публікації
