Дистанційне навчання під час війни: мій досвід (частина 3)
Нещодавно у нас була найяскравіша подія усієї дистанційної освіти – у нас була спільна пара зі студентами з Вашингтонського університету. Це просто якесь диво…
Ми одночасно з ними розглядали одну тему, відповідали на одні й ті самі питання, дискутували. Мені здалося в такий момент, що ось така робота – це найкраще, що є в дистанційній освіті.
Я подумала, що це добре відчути, що всі студенти в цілому світі однакові. Що ми знаходимося в плюс мінус однакових умовах і тільки від нас залежить, ким ми станемо.
Під час онлайн навчання кожен день схожий на попередній… Це своєрідний день бабака, коли ти прокидаєшся, включаєш комп і починається одне й те саме… Мене добре чутно? Видно? Видно, що я показую? Вимкніть мікрофон. У мене щось з Інтернетом… Технічні проблеми… Технічні проблеми…
Для того, щоб хоч трохи мотивувати себе працювати, я почала слухати пари не з дому, а, наприклад, з кафе. Лекції тепер слухаю під час прогулянок у парку чи з собакою.
І я помітила, що мені навпаки так простіше. Я менше відволікаюся, більше слухаю і намагаюся зрозуміти. Все ж обстановка та атмосфера грають велику роль…
Сподіваюся, що вже скоро університет повернеться до очного навчання. Мені його реально не вистачає.
Автор публікації
